пам'ять про євреїв Центрально-Східної Європи вустами неєврейських очевидців

Pamięć o Żydach Europy Środkowo–Wschodniej w relacjach nieżydowskich świadków

Чим більше час віддаляє нас від тієї чи іншої історичної події, тим складнішим є завдання історика відтворити об’єктивну картину минулого. Задля цього наука застосовує найрізноманітніші методи і прийоми: від традиційних до найбільш сучасних, побудованих на новітніх технологіях. Незмінною є лише радість дослідника, якщо йому пощастило знайти нові джерела історичної інформації. При цьому немає різниці, чи йдеться про найпростішу археологічну знахідку, малюнок на скелі, чи щоденник видатного державного діяча давноминулої епохи. Цінність усіх подібних артефактів у тому, що вони несуть у собі інформацію про людей, яких уже давно немає серед нас. Ми захоплюємося і пишаємося цими німими свідками минулого. Але за цим часто забуваємо за справді безцінних носіїв інформації – живих людей.       Той, хто збагнув це, усвідомлює й усю значущість такого, на перший погляд, простого методу пізнання минулого, як «усна історія», який базується на опитуваннях ще живих очевидців. Зазначений метод уже тривалий час застосовується дослідниками багатьох країн світу для вивчення подій і явищ локальної історії, історії повсякденності, а також історій звичайних людей у їх зв’язку з уже існуючим наративом. Головне у цій справі - не спізнитись. Бо з кожним днем кількість живих свідків зменшується прямо пропорційно кількості засічок на лінії часу, які розділяють нас і предмет нашого інтересу.       Одним із малодосліджених явищ європейської історії, щодо яких ми досягли критичної хронологічної відстані, є феномен мирного співжиття представників різних національностей, зокрема єврейського та неєврейського населення, у довоєнний період в селах та містечках регіону Центрально-Східної Європи. Саме на вивчення цього феномену методом усної історії й направлений проект Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини під назвою «Втрачене сусідство: пам'ять про євреїв Центрально-Східної Європи вустами неєврейських очевидців».       Практичне втілення проекту розпочалося в червні 2013 р., після того, як він був фінансово підтриманий Польським інститутом у Києві у якості одного з двох проектів-переможців у конкурсі «Музеєфікація історичного середовища та культури повсякденності». Дослідницька робота була сфокусована на двох окремих регіонах, у яких у період до Другої світової війни була зафіксована велика щільність єврейсько-українського (румунського) та єврейсько-польського сусідства, - Північній Буковині (Україна) та Замостянщині (Республіка Польща).       Окрім співробітників музею, з українського боку в проекті була активно задіяна група студентів факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича під керівництвом к.і.н. Ганни Скорейко. З польського боку партнерами виступили фахівці Асоціації «Колодязь пам'яті» з м. Люблін на чолі з Даніелем Кшачковським. Впродовж декількох місяців виконавцями проекту з обох сторін були здійснені численні експедиції у різні населенні пункти своїх регіонів, під час яких вдалося отримати великий масив аудіо- та відеоматеріалів. Після відповідної наукової та технічної обробки він ліг в основу спільної двомовної on-line виставки, яка пропонується Вашій увазі.       Варто зазначити, що проект, про який йдеться, мав характер «пілотного», тобто пробного, а отже забрані і презентовані тут матеріали не можуть претендувати на вичерпність. Окрім суто пізнавальних цілей, він мав на меті також привернення уваги дослідників до цієї теми й заохочення до більш активного використання представників старших поколінь у якості живого медіуму - носіїв досвіду та історичної пам’яті.		Im więcej czasu mija od tego lub innego wydarzenia historycznego, tym bardziej skomplikowanym zadaniem dla historyka jest odtworzenie obiektywnego obrazu przeszłości. W tym celu nauka posługuje się różnymi metodami i technikami – od tradycyjnych do najbardziej nowoczesnych, utworzonych dzięki najnowszej technologii. Nie zmienia się tylko radość badacza, jeśli miał szczęście znaleźć nowe źródła informacji historycznych. Nie ma różnicy, czy jest to najprostsze znalezisko archeologiczne, rysunek na skale lub pamiętnik wybitnej postaci politycznej minionej epoki. Wartość wszystkich artefaktów polega na tym, że przekazują informacje o ludziach, których już dawno nie ma pośród nas. Jesteśmy dumni z tych niemych świadków przeszłości, którzy podziwiają nas. Poza tym często zapominamy o naprawdę bezcennych źródłach informacji – żyjących ludziach.       Ten, kto zrozumiał to, jest świadomy na ile jest wartościowa, chociaż na pierwszy rzut oka prosta, metoda badania przeszłości tzw. „historia mówiona” polegająca na wywiadach ze świadkami określonych wydarzeń. Ta metoda już od dłuższego czasu jest wykorzystywana przez naukowców na całym świecie dla zbadania wydarzeń i zjawisk na temat historii lokalnej, historii życia codziennego oraz historii zwykłych ludzi, a także ich wzajemnych relacji. Najważniejsze w tej sprawie jest to, aby nie spóźnić się. Ponieważ codziennie ilość żyjących świadków zmniejsza się proporcjonalnie do upływu czasu, oddzielając nas od obiektu naszego zainteresowania.       Jednym, mało zbadanym zjawiskiem historii europejskiej, wobec którego mamy krytyczny dystans chronologiczny, jest fenomen pokojowego współistnienia różnych narodowości, w tym żydowskiej i nie-żydowskiej ludności w okresie przedwojennym w wioskach oraz miasteczkach regionu Europy Środkowej i Wschodniej. Wykorzystując metodę historii mówionej można zbadać projekt Czerniowieckiego Muzeum Historii i Kultury Żydów Bukowiny pod tytułem „Utracone sąsiedztwo: Pamięć o Żydach z Europy Środkowej i Wschodniej ustami świadków nie-żydowskich”.       Praktyczna realizacja projektu rozpoczęła się w czerwcu 2013 roku, kiedy dostał on wsparcie finansowe od Instytutu Polskiego w Kijowie jako jeden z dwóch zwycięskich projektów w konkursie „Muzeifikacja środowiska historycznego i kultury życia codziennego”. Praca badawcza skupiła się na dwóch konkretnych tematach z okresu II wojny światowej: wysokiej gęstości zaludnienia żydowsko-ukraińskiego (rumuńskiego) oraz sąsiedztwa polsko-żydowskiego na Bukowinie Pólnocnej (Ukraina) i Zamojszczyźnie (Polska).       Oprócz pracowników muzeum ze strony ukraińskiej w udział projekcie została zaangażowana także grupa studentów z Wydziału Historii, Politologii i Stosunków Międzynarodowych Czerniowieckiego Uniwersytetu Narodowego im. Jurija Fedkowycza prowadzona przez dr Hannę Skorejko. Ze strony polskiej partnerami byli eksperci Stowarzyszenia „Studnia Pamięci” z Lublina na czele z Danielem Krzaczkowskim. W okresie kilku miesięcy zespół projektu z obu stron zorganizował liczne ekspedycje do różnych miejscowości na swoich terenach, w ciągu których udało się uzyskać sporą ilość materiałów audiowizualnych i dźwiękowych. Po odpowiednim naukowym i technicznym opracowaniu dało to podstawę do wspólnej dwujęzycznej on-line wystawy, którą Państwu prezentujemy.       Należy zauważyć, że projekt ten jest próbą, zatem zebrane i przedstawione materiały nie są wyczerpujące. Oprócz celów wyłącznie informacyjnych, projekt również miał na celu zwrócenie uwagi badaczy na ten temat oraz zachęcenie do bardziej aktywnego wykorzystania przedstawicieli starszych pokoleń jako żywego medium - posiadającego bagaż doświadczeń i pamięci historycznej.
Мапа виставки    Mapa wystawy