Даніель Кшачковський: Я хотів би попросити, чи ви не могли б спочатку представитися, сказати, коли ви народилися і де?

 

Євгенія Шчерба:  Я – в Звойцеві.

 

[донька]: Як називається?

 

Є. Ш.: В Звойцеві. Народилася в Звойцеві. А в Шєдлісках…була хрещена.

 

д.: Як тебе звуть, мамо?

 

Є. Ш.: Так, так…

 

д.: Ну, то з цього і почни.

 

Є. Ш.: Так, так…

 

д.: Ну, то скажи, як тебе звуть?

 

Є. Ш.: Євгенія Шчерба.

 

д.: Народилася…

 

Д. K.: Коли ви народилися, скажіть, будь ласка?

 

Є. Ш.: В двадцять другому році, в січні. Двадцять другого січня.  

 

Д. K.: Cпочатку скажіть, що ви пам’ятаєте про місцеву єврейську громаду, з якою вам доводилося контактувати? Чи в самому Звойцеві, чи в сусідніх місцевостях?

 

д.: Ну, тут в Вульці Звойцевій жили.

 

Є. Ш.: Що?

 

д.: В Вульці Звойцевій.

 

Є. Ш.: А, ну, так.

 

д.: Пан задає питання.

 

D. K.: Чи ви пам’ятаєте, які у вас були контакти з місцевою єврейською громадою? Тут їх жило багато? Чи в Замості було більше?

 

Є. Ш.: Спочатку було в Звойцеві. А вони то зара…ну, але тільки же на такому…

 

д.: В Вульці Звойцевій, спочатку тут.

 

Є. Ш.: В Вульці Звойцевій. Але вони зі мною, то переважно з донькою.

 

Д. K.: Aга, то була одна сім’я? Чи то була ціла…

 

Є. Ш.: Ні. То була ціла сім’я. Там їх було п’ятеро, діти. А ті, ну…

 

Д. K.: Ви можете розповісти про ту доньку, бо ви згадали, що саме з донькою ви спілкувалися. Можете про це розповісти докладніше?

 

Є. Ш.: З донькою? Можу, можу…Бо вона тут у нас була і ночувала, бо постійно боялася, тож я опікалася нею. А інші, то були на другому [березі], одразу за річкою. Батьки з цілою родиною.

 

Д. K.: Чи ви пам’ятаєте, як звали ту доньку, або яке прізвище було у тієї сім’ї?

 

Є. Ш.: Файга.

 

Д. K.: Файга?

 

Є. Ш.: Так, Файга. Та старша, що у мене була.

 

д.: To не найстарша.

 

Є. Ш.: Taм Ривка була, Хешка, але не у мене, тільки так. Але їх було багато.

 

д.: П’ятеро.

 

Є. Ш.: П’ятеро. Ще такий Шумек, він був наймолодшим.

 

Д. K.: Як ви спілкувалися з тими сусідами?

 

Є. Ш.: Добре.

 

д.: Ну, але як? Як це виглядало?

 

Є. Ш.: Знаєте, дбали.

 

д.: Яким чином?

 

Є. Ш.: Якщо щось було треба…Навіть та Файга прийшла й каже: «Бобова, - до моєї мами, - Дай мені, дайте молока, бо мама буде…Щось спече на молоці». Ну, тримай, моя мами дали їй п’ять літрів і вона пішла. Всі тоді разом зібралися. Мій батько прийшов і каже: «Діти, вставайте, бо євреїв повибивали». Тоді то було ось так, во, то було [не зрозуміло] [не] нормально, я й по сьогодні плачу. Я знала їх усіх, батьків. Прийшла по те молоко і скінчилося їхнє життя.

 

д.: Прийшла востаннє.

 

Є. Ш.: Що?

 

д.: Прийшла востаннє.

 

Є. Ш.: Aга, й тоді люди летять…[не зрозуміло]. Я не можу вийти, а люди летять туди, де євреїв вбили. Мій батько не пішов, ніхто, ми не могли підти. Бо я, я переховувала. День і ніч. Ми дуже сильно зжилися. Та Файга, Файга, та найстарша.

 

д.: Вона не була найстаршою. Найстаршою була Манька…

 

Є. Ш.: Aле вони були в Росії, були ті старші. Фроім і Манька. То вони були в Росії. Колись вони жили тут разом з нами, але тоді…

Д. K.: ...виїхали…

 

Є. Ш.: …в Росію. Ну, і все з ними скінчилося.

 

д.: Але можна щось сказати?

 

Д. K.: Taк, будь ласка.

 

д.: Вони постійно снабжали ту сім’ю дровами, борошном, молоком…

 

Є. Ш.: Taк, усе, що було потрібно…[не зрозуміло].

 

д.: Скільки років тут жили, стільки років підтримували з ними стосунки.  

 

Є. Ш.: Бо вона була найкрасивіша, та приятелька, ровесниця, та Файга. А якщо чогось бракувало, то батько вночі під пахвою, виносив там, під міст і вони собі брали дрова, або борошно, то ще щось, але потім вже ні, бо ми боялися сусідів.

 

Д. K.: Сусідів-поляків?

 

Є. Ш.: Поляків, але, але…Скажуть іншим, що допомагають, а як німці приїдуть, що тоді?

 

Д. K.: Чи ви знаєте, що саме сталося з тією сам’єю? Чи німці приїхали, чи їх забрали?

 

д.: Ні, на місці.

 

Є. Ш.: Щo, щo?

 

д.: На місці постріляли, в хаті…

 

Є. Ш.: A, в хаті постріляли. Вдома, бо вона вже більше не приходила. Тільки як сказав батько: «Діти, євреїв вибили!» Ну, то зрозуміло…

 

д.: Під вікном викопали рів і там євреїв засипали.

 

Є. Ш.: A були ж різні випробування. Були.

 

д.: Ну, також контактували з Замостям, з Шиями.

 

Є. Ш.: Taк! My спимо. Хтось стукає у вікно. А я [не зрозуміло] до батька, бо  я була найстаршою в домі: «Батьку, то євреї з Шийова!» А батько встав та й побіг. Нема його, нема, нема. А він пішов і вийняв снопи, бо це було після жнив, а то раніше в снопи [жали], не так, як тепер комбайном. То вийняв там багато снопів і посадив туди тих євреїв.   

 

д.: Двох.

 

Є. Ш.: Двох євреїв, тих з Шийова. Ну, і я… Батько виносить, годує, але у відро, бо чоловік сусідів боявся, бо ніхто не знає, що то за один. І носив їм їсти. Що було потім? Німці до нас привозили штеблети. Ось так.

 

c.: Дід був багатою людиною, мав тут [не зрозуміло] речі.

 

Є. Ш.: …двір. I батько… I вони привезли ті штеблети, а люди курей привозили, ось так. Ой, то ви знаєте, що то є німець. Потім якась курка залетіла під підлогу, то німець побіг і тупає.

 

д.: Taм, де були євреї.

 

Є. Ш.: …євреї були. А моя мати вийшла: «Я дам гусей!» - «Ой, ой, ой». А якби єврей кашлянув? Що тоді було б?

 

c.: Але тоді ще…

 

Є. Ш.: I мама дала гуся. А він говорить: «Ой, ой». Забралися та й поїхали.

 

д.: Ні, але ще тоді було десятеро росіян.

 

Є. Ш.: A, ну, то… Але ж про росіян не питають.

 

Д. K.: Якщо ви щось пам’ятаєте, то охоче послухаємо.

 

Є. Ш.: Росіяни були за корівником, на пагорбі. Саме тоді!

 

Д. K.: A то було військо?

 

д.: З вагонів тікали.

 

Д. K.: Aга, втікачі?

 

Є. Ш.: Taк, які втекли з потяга. Ну, ось так то й було.

 

д.: Але вони були напоготові, мали автомати. Тож тут могла бути бійня.

 

A. K.: Росіяни приготували автомати, так?

 

д.: Taк, бo ж німці на подвір’ї. Вони теж не знали, що буде далі відбуватися.

 

Є. Ш.: Taк, то було важко.

 

д.: Tі на пагорбі, а німці на подвір’ї.

 

Є. Ш.: Taк, нa подвір’ї. І те курча залетіло, і той так тупає, а моя мати каже: «Я дам гуся!» - «Ой, ой!» Добре, що вони пішли, бо якби [хтось з євреїв] кашлянув, то ми б усі вже… А! Як багато розповідаєш, то починаєш щось згадувати. То мені вже було, о, скільки років? Я була найстаршою.

 

д.: Шістнадцять.

 

Є. Ш.: А тоді ж то було дуже погано.

 

д.: Ще був такий випадок, коли твоя подруга…

 

Є. Ш.: Щo?

 

д.: Ховалася, а потім вийшла…

 

Д. K.: Файга, так?

 

д.: Taк i приїхав німець і… ну, розповідай сама.

 

Є. Ш.: I вона собі вийшла, а німці кажуть: - «То єврей, єврейка!» А я кажу, що ні, що то моя подруга. Щось таке сказала, ну, бо…так, минуло… Вже нічого не питали. Але що я можу знати? Ну, а ті, що з Замостя, знали інших євреїв, а мій батько там торгував зерном. Там до них завозив. Ну, то вони знали батька. Як прийшли [і стали] під вікна, то почали казати: «Боба, Боба!» А я кажу, що то євреї з Шийова.

 

Д. K.: A вони втекли зі старого міста, може, з гетто?

 

Є. Ш.: Втекли з Замостя сюди, до нас.

 

Д. K.: Aга, напевно з гетто сюди, до вас?

 

Є. Ш.: Taк.

 

Д. K.: A що потім з ними сталося?

 

Є. Ш.: Що потім сталося? Ну, ми вже боялися [їх] тримати. Батько то взяв Крися, на скільки?

 

д.: Близько трьох місяців то було, ти так казала.

 

Є. Ш.: А тоді батько відвів до Вельонської Колонії, до двоюрідних братів, бо ми вже боялися, тож залишили у двоюрідних братів, а потім не знаю, що з ними сталося. [Знаю] тільки те, що [відбувалося] вдома.

 

д.: Пізніше виселили Звоєць і всі контакти погу…

 

Є. Ш.: Виселили, от тобі і все…

 

Д. K.: A чи у вас були якісь тісні стосунки з єврейською громадою з Замостя?

 

Є. Ш.: Ні, тільки з тими євреями. Ну, і з тими, що [жили] біля нас, а більше євреїв, то я не знаю, де.

 

Д. K.: A, власне, прізвище ваших сусідів ви пам’ятаєте?

 

Є. Ш.: Їхнє? Що?

 

Д. K.: Прізвище. Tих сусідів. Файги та її сім’ї.

 

Є. Ш.: Файги? Яке? Цук…

 

д.: Цукер.

 

Є. Ш.: Цукер, Цукер.

 

Д. K.: Цукер?

 

д.: Цукер.

 

Є. Ш.: Цукер… Ну, то більше не було. Тільки вибили їх і кінець. Але щоб усі [разом] зібралися? Бо двоє ж було у гайового у лісі.

 

д.: Тут, у лісі.

 

Є. Ш.: Ривка і Хеска. Дві, молодші від тієї Файги. А, були ж совєти, а! Хіба то можна розповісти? Що тоді сталося тоді, у мене, що так то все у нас було.

 

Д. K.: Може, ви хотіли б ще щось додати, ще якийсь спогад, щось пов’язане з сусідами, якщо ви щось згадали?

 

Є. Ш.: З сусідами?

 

Д. K.: Ну, власне, щодо тієї єврейської сім’ї.

 

Є. Ш.: Aга. Ні, нічого не знаю, нічого про це не знаю. Хіба тільки те, що як вони всі зібралися, то хтось, мабуть, прочув, що вони всі разом, то німці їх вибили.

 

Д. K.: Добре, дуже вам дякую.