- Як почалася війна, Ви жили тут,  а коли Ви тут жили до війни, тут було багато євреїв?
- Так, були. Отут на розі євреї жили, (…), тут зараз, де ця школа, там хатка - теж жили євреї, тут жив Майорко, тут жив Лєпцє. Я пам’ятаю, бо там був склад, я  ходив по цигарки, я то все пам’ятаю.

- Чим вони займалися ті євреї?
- Мали магазини, люди робили в них, таке-сяке, постійно приходили, то вони мене пригощали, тут на дорозі. (…) Вони добре жили, калачі пекли майже кожної суботи, нічого руками більше не кивали, спекли калач і то все, більше вони нічого не робили. А вже під час війни, то вже забирали їх, мучилися, карали.

- Люди  ці сільські добре жили?
- Дуже добре. Так, вони дуже були такі, як вам сказати, людяні.

-  А коли почалася війна ,коли пройшла окупація, то євреїв почали забирати?
- Так, так

- А ви не пам’ятаєте, як це було? Може кудись їх звозили?
- Ні, просто приходили, забирали їх під конвоєм, тут у нас, тут, де чайна у центрі, там був такий, ну  я знаю, як воно сказати, - стодола. Туда їх збивали тих євреїв і туди…,  і там вони були.

- А євреїв забирали ці ваші сільські люди, чи ті військові, які приходили?
- Ну, наші не були, не помічав би наші були, були, як той казав, воєнні, кегебісти.

- А може, люди допомагали євреям ховатися? помагали, щоб євреї вижили  в той час?
- Виживали? Так не дозволяли. Це ця тьотя, що мене виховувала, дуже добре жили. У нас брали молоко, там таке-сяке, носили лекратки подавали туди, цибульки, що-небудь з городу просили би дати.

- Потому  вже забрали їх туда десь,тай там, наверно, десь з ними,то всьо.

- Може з єврейськими дітьми  ви гралися,спілкувалися
- У той час? Нє, було мені чотирнадцять років, не розрішали, я  хотів, але не розрішали.  Хлопці, тут недалеко була єврейська школа, жидівска школа називали там, ну і там були з мої верстви. Я таки жалію, що не обшив їх, шо не переховав, бо знаєте, то таке було, вони страдали бідні, страдали.

- Синагога може ви чули була  у євреїв? Синагога -молитвенний дім  у євреїв?
- Є то місце, є побудована хатка, там синагога, то називалась жидівська школа на горбичку, там ранше я жид,ранше да,раньше, але тої школи вже не було, завалили, ніхто навіть не пам’ятає, хто ту школу завалив, і там так уже орали, а там рядом я построївся і жив, ми купили там ту хатку маленьку, і там жили, а цю строїли в той час.

- А як ви думаєте, чого румуни євреїв вбивали?
- Під чимось натиском, хтось їх, наверно, ну що я можу сказати, наверно хтось їх направив хтось, я не можу сказати, хто.

- А після  війни лишилися тут євреї?
- Після  війни, ну вже поверталися. Туто, де зараз санаторій, жив так, як завхоз Лебцитерь. Там він був завгозом, його не вбили, його раньше виселили на Сибір, і він звідти прийшов, і зразу до нас прийшов. (…) Він прийшов зразу тай до нас, устроївся в Берегометі начальником лісоскладу, Лебцильтер, дуже хорошо, дуже  хорошо відносився до мене, допоміг мені строїти оцю хату, всьо буквально. В него була дочка і син, дочка померла і син помер в Германії, а його син приїхав з Америки, де жили, там приїхали ті внуки ну і їм переводив то всьо в санаторії.

- А може у вас тут равин був? Равин був у силі.
- Нє, а може і був, видите, я не годен вам сказати. Тільки знаю одно, шо тут ходили, молилися, нема права, ми так не годні робити. Дуже хороші люди були, дуже, нема що говорити. Давали гроші нашим людям, котрі…, а потому віддавали, або люди відробляли, або що, дуже хороші були, нема що казати.

- Євреї чим заробляли на життя?Чим вони займалися?
- Ну  я  кажу, більшість магазини були в них, шинки, ковбаси,  ходили скуповували свині, скуповували худобу і реалізували то, так більше що я знаю, що я в той час міг пам’ятати, то десь школа, ходили мої ровесники, до нас у школу не ходили, в них окремо була, там десь я не знаю, чи де у школу тут де я кажу, шо було построїно, тут де є ница нова, а є старенька то я ходив  в ту школу,  і там мої ровесники ,вони мали собі свою, їхали в Чернівці, поїзд у нас був, тай всьо таке ,так шо  я  можу сказати.