- Можете сказати, чи у цьому селі  після війни і до війни жили євреї? Чи їх було багато тут?
- Жили євреї.

- багато їх було?
- Наприклад, тут у нас у селі, можна сказати навіть точки, я знаю, де ті магазини були. То маєш так: Лейбічка одна, Буня другий, Пріва три, Шміль був такий, така фамілія знаєте, це жидівске, ну і ще один був там на горі, я його не пам’ятаю прізвище, але було так, що було це в нас в селі, це мале село, а там в селі сусідньому, там багато було,та й великі магазини мали, а тут малі магазини мали, були такі, як що міг, то взяв та й торгували, з того жили.

- Як люди місцеві ставились до євреїв?
- Непогано. Казали би погано, то вже сталося,  коли вже пішла ця біда, що коли рускі відходили, і лишили зброю у Сторожинци тим євреям і сказали, коли ті румуни будуть наступати, ви їх звідки хто може… Ну і ми не знали, що ми вже думали, що вони добрі, і далі рускі села, вони не знали, що рускі втікають… Так то, розумієте, вже, як би це були знали, вони би це ніколи не були робили. Коли румуни почали наступати, почали бити їх і там дуже багато їх, то військо, впало в Сторожинці. Тоді румуни приказати народу бити всіх під ряд, ну а народ є народ, бачите. Одні добрі, другі не добрі, хоч  були й такі, що добрі, раз уже що дістали у вухо, що можуть це робити, робили, що хотіли, порядку не було. В той час, коли це було, сорок день тут не було властей. Наприклад, навіть у нас в селі, скрізь, бо то, як це вчули, що таке майже кожен в селі це робили з жидами, майже, майже.

- Як зазвичай вони заробляли  жиди?тут  у селі?
- так, як зараз…

- Торгівля?
- Торгівля, бізнес, бізнес. Пішов у Чернівці, там трошки купив дешевше, тут продав і доробились. І нам добре було, бо не треба було вже бігати. Отут магазин тепер, там купують, беруть трошки, там накладають націнку та й з того живуть, так і  тоді. Тут був один Жеденский бідний, що він лиш тільки торгував яйцями, ходив собі селом та й мав собі  кошики два,та й ходив скрізь хатами, йшов дорогою та ми не раз - стараі моя,  то  яйце коштувало за Румунії  п’ятдесят банів і  двадцять п’ять банів ,це бань було  по румунськи, вони продавали,  мали копійку. Йому добре було, бо він то  зібрав, ще й  в Чернівці, май дорожче, такий оборот. Та чим це погано було? І зараз так само, тут та система вже зараз ця система, що була, а коли за Румунії, зараз йдуть в бізнес, називається він бізнес, а колись вже за рускіх, не було можна було пачку дріжжів  купити, бо казали, що спекуляції,  і  не мож було продати ,  а це  напевно утворилася ,ця сама бізнес.

- Може ви пам’ятаєте ваш батько торгував  з євреєм?
- Не торгував з євреєм, дружно жили. Мій батько мав, як сказати, олійницю, фабрику таку, що робили  олію,  і трошки мав грошей, бо в тата мого, не був багач, як мав три гектари поля,  то це назвався середняк. Тато  і так мав три гектари поля, мав коня і возив жидам, з Чернівців мануфактуру. Тут сідали увечері собі на фіру і за цілу ніч вже в Чернівцях. Там набирають продукти, мануфактуру, що там, всього набрали і звідти сюди в магазин везли. За то татові платили. Нема грошей, зичив тато у них, вони зичили у тата. То не кожний  мав таки так, що мав бізнес, а мав за що вже таки других купити. Бачите, розхід вдома в хазяйстві, жиди не мали такого ні поля свого, все щоби, вони худобу не тримали, що він мав, з чого дома жити, жилося з грошей,так як зараз наприклад. (…)

- А в школі  з вами вчилися діти євреїв?Чи ви в школі тільки з українськими були?
- Наприклад, євреї мали свою школу, мали, ходили, у Станівцях була ця школа, там була польська школа, була німецька школа, а румуни мали тут собі. І в селі була школа, але євреї з нами не ходили.

- А  в дитинстві може гралися з  дітьми євреїв?
- Ми, наприклад, ні, бо я тут, то не було так часу, в нас мало в селі було  дітей єврейських, буде один там, аж на правім горбі, він ходив, аж звідти сюди, до школи, так зустрічалися, говорили, балакали, нічого так, дружно жили. Вони такі були, що не дуже хотіли такого, дисципліна  в них була, ви не думайте, що то коли хотів, тоді пішов, або, а взагалі ми не мали коли з ними спілкуватися, таки так у нас хазяйство вдома, робота.

- Може ви знаєте, де був молитовний дім? Синагога єврейська тут у вас, цвинтар ? У Станівцях?
- В  Нижніх Станівцях. Тепер там гуртожиток,там була така церква побудована.

- Може тут є будинки, які пов’язані з євреями, що вони колись жили, а зараз на цих місцях нові будинки стоять?
- Та тут є таке, у нас у селі, ті магазин, де жили євреї, там такі гарні магазини, пальта були, як був там магазин, так і завелося, за руских там магазин був і зараз там магазин. А в других трьох місцях там хати побудували.

- Як почалася  Друга світова війна, що сталося з євреями у вашому селі?
- Та чекай, котрого це року було?

- 1941, як румуни прийшли, що з євреями сталося?
- Та в той час, як вам сказати, я пам’ятаю за це, 1943, як відступали рускі, і вони полишали зброю цю там,ну там  їх стріляли, а це було сорок третього, а в началі сорок першого…

- Може розстрілювали десь  в селі євреїв ,чи їх зганяли?
- Та, тоді, коли в сорок третім, як рускі відступали, і тоді, коли євреї стріляли у румунів, румуни тоді дали наказ народові: «Робіть, що хочете».

- Хто розстрілював євреїв: румуни, чи місцеве населення?
- Румуни вистрілювали, це приказ був, військо… А тут люди…

- Наші українці?
- Так, бо були такі бідні, що одні від других.

- А може є тут сімї, які переховували євреїв на деякий час, коли там військо було?
- Були такі сюди, при дорозі, так боками, боками, боками… Менше, хто май доходив туди. А сюди попри дорогу нема.

- А може ви пам’ятаєте ті сім’ї, що переховували?
- Тих? Тих, о ні, це не знаю. По боках, там знаєте, бо то що - ніч-дві переночував, бо це не тягнулося довго ця битва, ця руйнація… Це ніч-дві, ну аж хай тиждень. Потому всі виселялися в Чернівці, а там вже інакші були прикази, інакші порядки. В той час, що після того всього, після тої революції, після біди тої, приходили жінки і мужчини, мало то було, тяжко за сірники, дріжджі… Ходили селами, та й то поміж народ продавали та й далі гроші мали. Мама готувала та приходили то все і знайомились з нами, тут кожен так їх уважав, ну ніколи не таке, боялися.

- А після війни залишились ще євреї в селі?Чи їх вже не було?
- Після війни не було, аж потому вже вони стягалися…
(…)

- Як ви думаєте, чому люди не так приязно ставились до євреїв по селах ?
- В спокійний час нічого не було, то вже коли війна, настала ця така революція всяка така, безлад, порядку нема, законів не було, вже народ став, самий більший народ, котрий міг...

- Може заздрість вони  мали до євреїв?
- Євреї мали гроші, а бідні не мали, багато таких було, що громили євреїв наші ці сільські люди, мали за що, мали гроші і робили. Таке між собою говорили: «Гей, мо, - каже, - я видів, що жид їв булку з маслом». Каже: «Е, ти видів, а не їв, як зароблю, то буду їсти я». Та й того так ставились.

- Серед євреїв теж були бідні і  багаті?
- Євреї були.

- Вони помагали один одному ? Ті багатші бідним?
- Обов’язково, євреї жили дружно, от, як кажуть, бідний був сей жид, що ходив, що збирав яйця, та й купує, там відвезе та й… Але жили, жили, не погано жили. Жид їв булку з маслом, хоч він корову не тримав, поля не мав, але жили. Сорокового року, як прийшли рускі, я це тепер нагадав, прийшов такий порядок, що усім давати поля, ділити так на раз усім. Всі люди так по скільки там виходило арів чи гектарів… А наділили то жидам, всі жиди списали той, Кєба,є в нас тут поле таке називається Кєба. В тій Кєбі розділили жидам теж поля, мають так по пів гектара, чи може більше. Але я це пам’ятаю, бо я це знаю, бо їм наділили поля нездалі, як то кажуть… Вони беруть та й наймають, тато ходив то орати, то робити… Коло поля треба робити, та це так довго не тривало і одні робили на тім полі, а другі ні… Так то залишилося, заросло, що нічого з того не вийшло, та поволі то так перекрутилося. Жид собі старався мати легше.

- Може ви пам’ятаєте традиції єврейської общини, що їх заборонялось, що дозволялось?
- Вони молитовний дім мали свій, школа у них своя, румуни їм не забороняли цього, ходити до школи, молитися. Бо я не знаю, як рускі, за це я не годен… За румунів знаю, що їм не забороняли нічого, йти до молитви до церкви, до поляків, до німців, бо тут була німецька школа, була німецька церква, мали право йти, рускі забороняли, забороняли і нам нашу… Отак то було, в них дружно було, це лиш тільки за руских забороняли і нам, і їм… Такий порядок був, сталінський порядок.
Вирощували пшеницю, жито, то приходилося жати, були жиди, що ходили на поле. Не всі такі, знаєш, що не хотіли. Та приходили на поле з серпом, бо комбайнів не було, треба вручну було. А наші там були та й показували їм, як там жати, в'язати в снопи, бо то не було коли, ціпом молотити було таке, все показували люди,але не дуже хотіли сприяти ту роботу.

- Не привикли люди до фізичної праці.
- Так так не дуже хотіли сприяти, одні робили, одні так, інші взагалі не йшли на то поле. Котрі були заможні, мали з чого жити»

- Як ви думаєте, а чого євреї саме торгівлею займалися?
- То їх професія, як кажуть.

- А наші вміють тільки робити?
- А наші до іншої роботи навіть не будуть здібні. Чогось так. Так то була така в них та він не вміє нічого іншого, зайнятися нічим.

- Може ви пам’ятаєте, вони в борг щось давали?
- Це ні. Вони, це як кажуть ,наприклад, як ти зичив гроші, скільки позичив,стільки віддав, не брали проценти! За процент не було, то що ти мені позичив, то ти мені зробив добре.

- А може з деяких таки брали процент?
- Не можу такого сказати. Я знаю, тата мого треба грошей, на тобі, скільки там треба позичив він собі вторгував, вже мав і вже віддав гроші,але проценти я не знаю, може так і було, я знав таке прийшов, позичив, коли мав віддав, це була вже така повага. Чого я маю брати від тебе проценти, коли я з тобою дружно живу, це не було таке, коли я на тебе лихий, чи ти такий, а я така, з жидами дружно жили. Я би просто розказав вам про ситуацію про маму свою, але це не треба знати.

- А якщо з євреями пов’язано то скажіть.
- От мама моя хотіла мати хустку - турпан... В Станівцях був такий жид Айсман. У них на розі магазин був. Файні такі жиди були, розумні і хустки в них були і всяка така мануфактура. Мама ходить, ходить, щось зазирає, а той жид каже: « Тодорихо, що ви там дивитесь?». «Ей, що я буду казати, та я не маю грошей». «Ви кажіть, що ви хочете?». «Я б хотіла отой турпан». «Котрий, котрий, ану покажіть?» Мама показала. «Оцей, от такий». «А оцей файний такий» .А мама каже: «Я не маю грошей Айсмане». (…)Завив маму в той турпан. «Файна», - каже. «Я не маю грошей». А він каже: «Слухайте, Тодорихо, тепер весна, восени будеш мати, ти гуси виростиш, продаш і віддаш мені гроші». Мама приходить додому, показує татові, а тато не вірить, тато помагає мамі купувати гуси, до осені то годують, гуси восени продали, пішла мама віддали гроші за той турпан. Та от, які вони були, та добрі були і ви хочете щось сказати на них.
Мама пішла та й тішиться тим турпаном, ніби би задурно. Каже, погодуєш гуси, продаш восени, принесеш гроші. То чого має злитися людина на таку людину?? Ніколи! Так що вони і зичили гроші людям, і наші зичили, більшість жиди нашим зичили. Та потім, як мав звідки, віддавати віддавав, а не мав - відробляв. Конем відробляв, а тепер машинами ходять в Чернівці, а тоді фіра, хто видів машину. Колись граф такий був, то він мав «бобіка» та то один граф мав оту машину, такого «бобіка», панське було поле, то його було поле. То як приїде на рік може зо чотири-п’ять разів машиною сюди,а ми вибігаємо на дорогу – мой, машина приїхала, та то щось велике.