- Давайте поговоримо про єврейську громаду,якщо ви не проти?
- Це у Долишніх Станцях були два темплі. В той час називали темпель, а по літературному то Синагога. (…).

- Чим займалися ті євреї,що жили тут до війни?
- Вони, більшість гешефством, хазяйства були. Маєте, спиртзавод євреїв був до війни.

- Може пам’ятаєте його фамілію?
- Нє, нє. Фішер казали о, і ще один … як називався… От наприклад, але чи Фішер, чи котрий…,так як площа Виноград там у куті є, він там лиш вівці тримав і бринзу виготовляв. Ремба був за вівчаря - румун якийсь там. Значить, було з тисяча, а може й дві тисячі овець. Худобу він тримав коло спиртзаводу. Чи то він, чи то той другий, я забув як він називався. От тепер, якби знайшли когось близько,  де школа у Долішних Станівцях, та давня школа і навпроти, з тої сторони там теж школа, та тримає той дім,це від спиртзаводу того пана-жида, значить він,то один був, а то де дитсадок тепер у центрі, то був другий. Той мав поля десь  туди під лісом у Долішних Станівцях, а цей мав  у нас кавалок (поля).

- Значить торгівлею займалися в Станівцях так?
- Так. Жиди були у більшості,ну вони тримали худобу,коні. З тих полів кудись вони дівали ту пашу, як вони говорили. Це вони цим займалися. Але то є, як кажуть,урожайний народ. По Біблії то написано ясно “розжену тебе по всьому світу, але дар від тебе не заберу”. (…).Від них дар не є забраний. Чого вони по всьому світу? Того, що коли вони не приймили Ісуса Христа, коли вони там у рабство попали, значить, у Єгипет,то вони… розігнало то все, повтікало хто куди і так далі. Ну, з яких пір вони, напримір, тут у нас, я буду говорити, бо всього не знаю, бо кладбище їхнє, дуже багато було їх і вони на кладбищу скрізь. Ми то так, трошки легко собі важим, а уних це мусів бути пам’ятник і там написано і так далі і огородка і все...Під час війни понищили,йшли ковалі тай понищили ті огородки, залізо було потрібне...

- Але ще лишився цвинтар у Нижніх Станівцях?
- Має бути, то не далеко, як до школи йти з центру. На долину коли сходити, там є місток такий, потічок, є капличка…

- Може ви пам’ятаєте, як вживались місцеві українці з євреями, як вони торгували, чи під відсотки їм давали товар, чи були якісь конфлікти, може сварилися?
- Давали товар у кредит так як тепер, файні брали гроші за доходи значить. Таке було, що приїхав, значить, якийсь, у лісі був побудований, приїхав з Америки та й будується. І прийшов та й каже одному жидові: «Слухай, мені треба до хати окови, ну що там ще потрібно». А той каже : «Чуєш, а чим ти вкриваєш хату?» О, Штифанцьо його фамілія. А той каже: «Драницями».


(…)
А ці євреї, вони так, йде по селі, побачив сад, що зацвів і каже: «Чуєш, у тебе буде добрий урожай  і я перший купець у тебе». І дивишся, а він вже кидає тобі завдаток. Що є сливка, яблуко, грушка - варили повидло і у бочки, вони кудись його здавали, не лише для себе. Той, що мав вівці, то, наприклад, коли він робив бринзу, то не лиш собі, а куди він здавав. Румунська армія получала, коли був 38-39 рік, вона тут була. Ці два роки було по хатах розселена румунська армія, а ми пацани ліземо до них, там оружия, там одяг. У нас у хаті, то там було сім солдатів і мажур якийсь, видно, що якийсь писар, бо він постійно з якимись документами. Вони получали їди чотири рази в день, але я чув, що вони казали, що погано годують. Але я бачив, що дуже добре годували. Я коли ходив коло них їсти ту чорбу. У вихідний день, вони хотіли в той день домашньої їди, то мама моя варила і несла їм та казала: «Їжте хлопці, бо мій малий вас під’їдає». Там мусіла бути три рази на день їда і на три рази на тиждень там мусіло бути в тій чорбі кусок м’яса, крупа якась, квасоля і так далі. А суплімент по румунськи,  то є підвечірок, їм давали на день кусок тої мамалиги, бо той народ був привикший до того, і  такий великий кусок тої бринзі. То так в них було три рази на тиждень м’ясне,  а три рази на тиждень не м’ясне, молочне.

- То ви кажете, що цю всю їжу збирали євреї?
- А євреї це все заготовляли. Вони приходили та говорили. От як з Штефанцем, каже « Чуєш, ти що не у повнім розумі? Ти з Канади прийшов? Бляху бери на покрівлю».  «Мені не вистачає грошей, я поля купив». «Чого ти? Коби ти здоров, а гроші будуть.» Другої днини вже привозить все залізо, і цвяхи, і лати і каже «Коли будеш мати гроші, тоді віддаш, А не будеш мати, дай квасолю, кукурудзу, ячмінь, пшеницю…»
Так було, що були хлопці такого Танаска, молоді, здорові, вже у армію мали йти, а старий скупує, мав 45 га земля, намолотять хліба, а вони хочуть погуляти. Хлопці візьмуть фіру та коня, а старий спить, та й накрадуть вночі зерна,  але не мають де висипати, то везуть до Буня, а він бере, в них купує. І висипав у підвал. О він мав розрахунок, чого скільки треба, він знав, що вони вкрали то від тата...  Буньо бере, а цим аби лиш на неділю мати  з чим піти. А я думаю, що він з тим житом робив у підвалі, бо то там волога. А він хитрий жид - бере та й везе на спирт і бере ще кращі гроші, от і маєш тобі єврей.
Були і бляхарі, шевці, це було кілька таких, що мали навіть по 4-5 челядників. Ну такі тяжкі роботи вони не дуже це робили. А мали поля, поля мали, мали по 50 -60 пар коней. То все кіньми більшість робилося, там бараболю підгортати, сапати, граскувати. Збирати хліб, то були кінські жатки. А жид, якраз, коли хліб достигає, то все з горів везе зо десять фір гуцулів, ну туди Путивлський район, о там такі співи були… То все у хаті мама каже татови: «Фішер видно що везе вже їх жати. Але чого, якщо має жатку?». А тато каже: «Жид знає, чого. Бо коли серпом жати, то відразу сніпки складають, 25 кг зерна втрачається, на ручну косу біля 50 кг з гектару, (…), а коли косили кіньми, жаткою, то втрати до 70 кг. Значить, було, що давали серпок, то втрати було лиш 25 кг і відразу у руки готовий сніпок. Габор був у Станівцях. Він тримав по 20-30 корів, наймав доярку, а то треба то все тримати, як то кажуть. Вони свині не тримали взагалі. Значить на яловичину…  А так вівці, коні…

- Може ви пам’ятаєте, вам мама чи тато щось говорили про євреїв, чи може ви гралися з євреями, чи до школи ходили?
- До школи ходили, але вони трохи відрізнялися, не то, що ми пацани. Був Кремер, доктор, такий файний хлопець В них був строгий закон – чистота. Вони не їли від наших дітей. Наші діти і ми на сьогоднішній  день не є так вивчені, як вони, то є природа. Хоч у нього у хазяйстві аж не такий і порядок був. Але він пішов у туалет, вибачте за слово,  він звідти вийшов - дитина  2-3 клас, і він не  піде в клас, поки руки не помиє. А буває немає води, він крутиться на долині там, бо я вчився на другому поверсі… А він від мене брав повидло, бо в нас воно було дуже варене. Що так рубали, як мило, то я брав до школи. А він то зауважив, він мав хліб білий дуже і масло на двох грінках, і каже до мене: «Чуєш, Арбора, дай мені кусок, а я тобі даю половину цього, чуєш, але не кажи нікому, бо в нас не можна від вас їсти». Так вони тримали то… Так само з чистотою: ніколи би ніхто не видів, щоби та дитина зайшла в клас з туалету і не витерла, чи не помила руки. Воно крутиться там і шукає, де би це втерти руки, він наплює на руку, платок з кишені, витер і по всьому. Закон був  у них твердий для цього.
А був такий Шайкало. І між ними бідні були. Він ходив у п’ятницю на суботу яйця скуповувати. Приходить, а мама каже: «Що ти, Шайкало, на що тобі?» він був такий середній чоловік, він каже «Я на суботу мушу заробити собі їсти, аби я мав. Вони мене посилають, вони дають бані, на одному яйці заробітку,щоб я міг собі купити там  чи яйця, чи курку». Бо кожної суботи в них мусіла бути в духовці курка. Бралися робити поміж люди. А були такі, що робили в нас цілий день, то ми питали їх: «А чого ти жид не гешефтствуєш, як усі інші, а йдеш робити?» То він казав, що вони як підуть  в Ізраїль, то там дають команду, що треба там господарство вести.

- А може ви пам’ятаєте, може була синагога, чи був рабин, їх священик?
- Синагоги були тут дві у Долішніх Станівцях. Доктор був Герер, але я добрим словом про нього не можу сказати.

- Можи пам’ятаєте коли була війна , то що сталося з тими євреями?
- Та що брали їх у колони,  туди десь гонили. Навіть багато десь тепер я ходив село Жердів Кам’янського району, (…) та розказували, що там десь зігнали їх були великі тисячі, то там ні травички ні осталося , не давали ні їсти, ні нічого, все там погинуло... То німці то всьо зробили, Гітлер.

- А може в селі самому когось розстріляли?
- Я то нічого абсолютно не пам’ятаю.

- А може ви чули , що десь в  Сторожинцях євреї стріляли в румунських солдатів?
- Чув я таку бесіду, що вони десь з другого поверху, коли армія урвалася румунська сюди,  о там десь с кулемета стріляли по тій армії,  то із-за того вони їх забрали… Але то що, то коли Гітлер прийшов, то їх забирали скрізь. У Старокостянтинові, коли ходив по тому селі, то там була звізда така, то я питав, що там таке, то казали, що то там похоронено євреїв, то так ,

- Нема що казати. До війни не було ніколи там якогось з ними неприємства. Вони йшли кожному на уступки, чого? бо вони з цього жили. Приходить, як то раніше більшість мали коні. Так як і тепер цілий ряд магазинів. То приходить до нього, а там  простий батіг – пужално на букові, були і плетені, але дорожче. То приходить і питає: «Скільки то коштує?», а десь дешевше, і він каже : «Я тобі не перечу. Іди до нього бери…». То в нього все є. Якщо не було, то він просив аби почекав, та й питав, яке треба, то я вже назавтра міг привезти.
Було так, що там жінка одна Параскіца, то був в неї чоловік, та трохи віпивав, піде до жидів , набере грошей, той запише, а віддавати потім треба. То Параскіца була, то той чоловік вмер,  а кошти лишилися, то так і тепер. А жиди прийшли, а лишилося було шестеро дітей, тай давай діти на толоку за борги ті. А жінка пішла до голови, щоби той дав справку, шо дітей вигнали, та треба будуватися, то аби дав справку, аби йти просячи між люди. А голові що то легко,  той справку дав та й іди, дадуть то дадуть,  а ні, то ні. То ще за Австрії було, коли був живий той Франц Йосиф. Вона ту справку використала. Приходить у село і просить дозволу брати милостиню, і так від села до села, аж до Австрії дійшла, там почали її перевіряти, чому дітей вигнали з хати, відразу перевірка на місці і ті жиди швидко повернули все і ще більше принесли, ніж вона мала до того…

- Може пам’ятаєте, ту коли вже війна кінчилася, то євреї вернулися?
- Ні, уже майже не було, один десь у столовці там торгував, але вже так не було.