- Що ви пам’ятаєте, де ви були під час війни?
- Я була під час війни в охороні на цім заводі колись.

- А пам’ятаєте добре, як почалася війна?
- Та пам’ятаю, в нас це тільки тут нас забрали людей на війну,та й біда була, знаєте, були в окопі, з них так позабирали людей та поприводили других людей, закопали в окопи... Ну і що, люди пішли, лишилися такі самі, котрі вже не годилися були на війну, а то ті дівчата такі, вже 18 років виповнилося, вже може їхали, забирали або трафлялося тут на роботу, тай якось так, що нас кілька дівчат на заводі…

- Ви родом з цього села так, з Неполоківців?
- Так, так. І батьки з цього села.

- Може, ви пам’ятаєте, були у вашому селі євреї?
- Були, родом із Румунії були.

- З Румунії. Ви, може, пам’ятаєте, як ви співіснували разом, як ви уживалися з євреями, чи допомагали вам євреї?
- Ну, що вони мені допомагали, я була тоді ще мала, та й що я..

- Ну, може батьки вам розказували?
- Ну та й що, з жидами ми нічого й ніхто… Котрі, може, були такі, знаєте, що шукали якоїсь з жидами…, такого якогось…

- Може, допомагали жиди вам чимось, чи хтось може просив ?
- Вони мали свої такі, як сказати ті…

- Магазини?
- Магазини, о видите…

- А чим вони займалися у вас в селі, євреї?
- Мали магазини декотрі, котрі мають такі, що він, знаєте, такі, що він мав звідки, бо то треба було… , має і бізнес добрий та й роботу добру та й все має добре… Як тепер, так і тоді. Та й котрі, ну такі, як ті ферми, було дві фермі тих жидівських, вони такі маючі люди...

- Може, ви пам’ятаєте, у Неполоківцях як люди ставились до євреїв?
- Були.

- І як ви з ними гралися може в дитинстві, як в школі вони?
- А чого би ні. Вони собі, коли релігія, та й йшли собі до дому (…).

- А може, а де в селі тут була може синагога їхня, дім де вони ходили молилися?
- Було, було.

- А де, ви не пригадуєте де було?
- Та що, то того дому уже нема.

- Вже немає? А на місці нього може щось стоїть? Чи місце пусте?
- Та що, то місце дали людям, участок, або закупили той дім… Я не знаю, як то уже продавалося.

- Але ви до школи ходили разом з євреями, не було окремо школи їхньої?
- Нє-нє...

- Вони з вами ходили разом?
- Вони собі, не було з ними нічого, ніякого такого

- От коли почалася війна, що сталося з євреями?
- Ну я не знаю, якось…, то я не можу якось сказати, бо то якась тривога…

- Ну їх розстрілювали у вашому селі?
- Ну, я що виділа?

- Ну, може, чули від старших, від сусідів?
- Повтікали ми, аж то якась тривога була, то повтікали, кожен береже себе.

- А, може, ну нам казали, що тут навпроти сільради розстріляли, там був магазин старий. Так?
- Там бібліотека якась була…, не знаю, що там було..., дім був (…), ну все, не годна я так все пам’ятати, бо то вже старість. (…)

- А от тоді, коли війна закінчилась, євреї були ще у вашому селі?
- Вони що… Вони хіба мали якихось знайомих, та й приходили. А так, то ні.

- А, може, ви знаєте, що сталося з тими євреями, які жили в цьому селі?
- Я не знаю, в нашому селі нічого не сталося. Що в нас сталося…

- Ну є цвинтар єврейській.
- Стріляли чи що там, ловили їх…

- Але не знаєте хто то? Хто в них стріляв не пам’ятаєте?
- Я не пам’ятаю
- Може розказували, може були у якихось формах?
- Ну та що то розказувати, та треба було, знаєте, також… таки заінтересованим бути, щоб це знати (…).

- Ну от, може, хтось розказував, хтось переховував євреїв от, коли німці прийшли, чи десь втікали вони, чи хтось з місцевих жителів переховував євреїв у себе дома на деякий час?
- Ні, ніхто. Нічого я не годна вам сказати, що то, як то було, бо що годен сказати. То і давно...

- Але військові дії були у вашому селі...?
- Так, а то де не були військові дії? Скрізь були діла…

- От, на вашу думку, чому люди ось у багатьох місцях, у багатьох селах так не любили євреїв?
- А я знаю, чого їх так не любили?

- Ну просто, чого, ви думаєте?
- Що вони не такі люди? Я знаю, що діти ходили до школи. То що, вони не такі діти, як ми були? Усі однакі, мали душу та й кожен хотів жити та й кожен… Ну, як сказати…

- Може, якусь пам’ятаєте історію? Може вам розказували про євреїв в селі, чи ні?
- Та ні. За євреїв то є, що такі мають, знаєте, старші є, (…),як є, то чим рік, тим більше історії знають, а це що я, собі законно ходила до школи, по румунськи, ну бо це Румунія була, а потім вже прийшли руські, та й вже до роботи, бо так підійшли роки, ну а тепер, що можна сказати?

- Дуже дякуєм вам.